- неділя, 28 червня 2026 р.
- Актуальні новини
У цей день, коли Україна відзначає важливе свято - День Конституції, університетська спільнота також відзначає 15-ту річницю включення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (нині - Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича).
Про те, з чого все починалося, розповідає Тамара Володимирівна Марусик - керівниця центру управління об'єктом ЮНЕСКО, членкиня Національної комісії України у справах ЮНЕСКО МЗС України, віцепрезидентка Українського Національного Комітету ІКОМОС.
— Звідки взагалі з’явилася думка номінувати Резиденцію на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?
— Усе почалося у 2004 році. Тоді в університеті проходила велика конференція, на якій обговорювали можливість включення до списку ЮНЕСКО усього історичного центру Чернівців — за прикладом Львова. Було чимало дискусій, міська рада підготувала документацію, яку мали відправити для включення об'єкта до Tentative List (Попереднього списку).
За процедурою ЮНЕСКО, кожен об'єкт має пройти чотири обов'язкові етапи:
Внесення до Попереднього списку (Tentative List).
Підготовка масштабного номінаційного досьє.
Візит міжнародного експерта ІКОМОС (Міжнародної ради з питань охорони пам'яток і визначних місць).
Офіційне включення до основного списку.
Тоді місто мало відправити документи щодо історичного центру, але з якихось причин процес не пішов далі.
— Що стало поштовхом до того, щоб номінувати саме колишню Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації (нині - ЧНУ)?
— Усе змінив 2006 рік, коли до Чернівців із приватним візитом приїхав тогочасний Міністр Закордонних Справ України Володимир Огризко. Він одночасно очолював Національну комісію у справах ЮНЕСКО при МЗС України. Коли він вперше зайшов до Резиденції, то був просто вражений, і порадив подати документи на її включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Після його від'їзду ми з ректором Степаном Васильовичем Мельничуком сіли, обміркували це і вирішили спробувати. Оперативно була підготовлена документація щодо включення до Tentative List, і вже у 2007 році, під час засідання 31 сесії Комітету Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО в Е.Крайстчерч (Нова Зеландія) Резиденція була включена до попереднього списку.
— Наступний етап — підготовка номінаційного досьє. Як університет упорався з цією кропіткою роботою?
— Це був колосальний виклик. Відповідно до Конвенції про охорону культурної спадщини, потрібно було обґрунтувати відповідність об'єкта визначеним критеріям. Зазвичай таку документацію готував спеціалізований Інститут культурної спадщини в Києві. Коли ректор поїхав туди, йому виставили просто астрономічний кошторис. Університет не мав таких коштів, проте було вирішено створити робочу групу, до складу якої увійшла архітекторка Ірина Коротун та наші викладачі історики, географи, біологи, перекладачі. У в 2008 році запустили процес роботи над досьє.
— Окрім самого досьє, ви також розробляли так званий менеджмент-план. Що це таке і чому його довелося робити з нуля?
— Менеджмент-план — це величезний документ, де детально прописано, як саме держава та університет зобов'язуються доглядати за колишньою Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, реставрувати її та зберігати у майбутньому.
Ця вимога ЮНЕСКО з'явилася лише у 2005 році. Ми стали першими в Україні, хто розробляв цей документ абсолютно з нуля. Ми постійно консультувалися з Парижем: надсилали туди напрацювання, а спеціальна представниця ЮНЕСКО вносила правки.
— Коли документи були готові, як проходив процес погодження в Києві?
— Документи до ЮНЕСКО подає не університет, а держава Україна, тому остаточний підпис мав поставити Міністр Закордонних Справ. Перед цим треба було зібрати погодження від Міністерства культури України. Існував надсуворий дедлайн: документи мали надійти до 1 лютого. Якщо запізнитися хоча б на хвилину після 00:00 31 січня, розгляд автоматично переносився на наступний рік.
Проте ми встигли зібрати всі погодження в Києві і я завезла пакет документів до МЗС. У травні, до 35 сесії КВС ЮНЕСКО, ми отримали офіційну відповідь: досьє прийнято без жодних зауважень.
Крім того, ще до поїздки в мене виникла ідея: «Давайте напишемо листи в усі посольства країн, які є членами комітету і будуть голосувати — всього їх було 21, — із проханням про підтримку». Ми підготували ці листи англійською мовою. Тоді я запропонувала ректору: «Давайте підпише ці листи не університет, а особисто міністр освіти. Це надасть документам максимальної ваги».
— Після успішної подачі документів до Чернівців мав приїхати міжнародний експерт для оцінки об'єкта на місці. Як пройшов його візит?
— На початку вересня приїхав експерт ІКОМОС Йозеф Штульц. Наступні 10 днів були дуже напруженими. Йозеф Штульц обійшов усю Резиденцію: від глибоких підвалів до самого даху. Його місія була суворо конфіденційною.
— Проте перед самою сесією ЮНЕСКО виникли непередбачувані труднощі?
— Так. У травні 2011 року, буквально за місяць до офіційної сесії ЮНЕСКО в Парижі, на їхньому сайті несподівано з'явилося рішення відтермінувати включення Резиденції до Списку ЮНЕСКО на 2 роки.
— Проєкт рішення про відтермінування засмутив команду, але попереду була сама сесія ЮНЕСКО в Парижі. Як формувалася туди делегація?
— Усі були дуже засмучені, але ми розуміли: треба боротися далі. Було сформовано офіційну делегацію з шести осіб. Четверо колег — представники Міністерства культури та Міністерства закордонних справ — полетіли до Парижа на кілька днів раніше. Ми ж із ректором Степаном Мельничуком не могли вирушити разом із ними. Був червень — піковий період сесій, захистів та урочистих випусків магістрів, тож ми прилетіли трохи пізніше.
— У Франції мовне питання часто є принциповим. Хто допомагав вам із перекладом?
— Це окрема історія, якою я надзвичайно пишаюся. Нам була критично необхідна французька мова, адже хоч англійську там і розуміли, французи наполягали на спілкуванні своєю державною. Наш завідувач кафедри Тарас Івасютин знайшов у Парижі випускницю ЧНУ Оксану Мізерак, яка очолює там Український літературний клуб. Усі п'ять днів, що ми там перебували, вона безвідмовно була нашим перекладачем. Це яскравий приклад того, яких потужних фахівців готує наш університет.
— У Парижі розглядалася величезна кількість об'єктів. Як ви готували ґрунт для того, щоб змінити попереднє рішення комісії?
— Черга до нашого питання просувалася повільно: у номінації було 42 об'єкти, наш ішов передостаннім. Міністерство освіти тримало справу на контролі й попросило нас детально аргументувати спростування всіх зауважень експертів. Ми все чітко розписали.
— Як саме проходили дні перед голосуванням у самому Парижі?
— Постійне представництво України при ЮНЕСКО на чолі з Послом України у Франції Олександром Купчишиним зустріло нас дуже тепло. Розгляд нашого питання призначили аж на 28 червня, а у нас на цей же день припадав випуск магістрів у Чернівцях. Квитки додому ми мали на 26-те. Тож 26 червня ми полетіли назад, але до цього проробили колосальну підготовчу роботу. Ми зустрічалися з членами комітету, роздавали інформаційні буклети, переконували. Разом із представницею нашого Постійного представництва Олександрою ми сиділи в штаб-квартирі ЮНЕСКО до півночі: ми зі Степаном Васильовичем диктували аргументи, а вона з ходу перекладала й набирала текст французькою.
— Як пройшло саме засідання КВС ЮНЕСКО?
— Коли оголосили нашу номінацію, то продемонстрували наш короткий однохвилинний презентаційний фільм і зачитали проєкт рішення про відтермінування на два роки. Але одразу після цього представники кількох країн хотіли заслухати українську сторону. Наша Олександра блискуче виступила перед комітетом. Як результат — переважною більшістю голосів колишню Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації включили до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО без жодних відтермінувань.
— Що відбувалося в цей момент у Чернівцях? Як ви дізналися про перемогу?
— 28 червня, на День Конституції, ми в Чернівцях готувалися до урочистого випуску магістрів. Навколо вже збиралися журналісти та телевізійники. Раптом близько 10:30 мені приходить СМС від Олександри з Парижа: «Вітаю! Розпочався розгляд нашого питання!». А згодом - дзвінок: «Степане Васильовичу, Тамаро Володимирівно, університет включили в Список об’єктів світової спадщини! Це перемога України!». Ректор повторював: «Я не вірю, не вірю...». Це був момент неймовірного емоційного піднесення.
— Коли університет отримав офіційне підтвердження — сам сертифікат ЮНЕСКО?
— Офіційні урочистості ми провели 15 грудня того ж року. Голова секретаріату Національної комісії України у справах ЮНЕСКО привезла сертифікат і вручила його ректору в Мармуровій залі. Прибуло багато поважних гостей, представники посольств Ізраїлю, Польщі, Румунії, делегація Сучавського університету.
Це була перемога всієї нашої команди: архітекторів, істориків, географів, біологів. Люди працювали без вихідних ночами.
— Чому ця номінація була особливою для України на тлі інших пам'яток?
— На відміну від транскордонних номінацій, як-от Геодезична дуга Струве чи Букові праліси Карпат, де документацію готували спільно з багатьма державами, колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації стала третім українським об'єктом, який ми витягнули власною працею від першої до останньої літери. Спільними зусиллями академічної спільноти університету ми перемогли! Щира подяка тодішньому ректору, професору Степану Васильовичу Мельничуку та завідувачці кафедри архітектури, містобудування та об’єктів ЮНЕСКО, докторці архітектури Ірині Коротун та всій університетській команді, завдяки якій архітектурне диво Чернівців стало світовим шедевром!
— Розкажіть, будь ласка, як змінилася Резиденція за останні 15 років та які ключові відновлювальні роботи вдалося реалізувати?
— Процес реставрації та догляду за комплексом безперервний. Якщо згадати хронологію, то ще у 2010 році після тривалої та складної процедури нам вдалося повністю відновити Домову церкву. Згодом провели капітальну реставрацію даху четвертого корпусу. Ми також планували масштабно оновити господарський двір, але через початок повномасштабної війни цей процес довелося поставити на паузу. Проте зараз там уже знову помітний рух.
Найбільша наша гордість сьогодні — це реставрація унікальної стелі, арок та склепінь Мармурової зали.
— Статус об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, очевидно, суттєво впливає на престиж самого закладу?
— Безперечно, це колосальна популяризація університету та підняття його іміджу на міжнародному рівні. Краса нашого університету забезпечує притік абітурієнтів. Тисячі випускників шкіл бачать фотографії цих стін в інтернеті й одразу загораються мрією навчатися саме тут. Зараз до цього естетичного фактора додалися ще й суворі вимоги до безпеки, але потік охочих доторкнутися до цієї історії не зменшується.
— Ви згадали про реставрацію стелі в Мармуровій залі. Як університету вдалося знайти кошти на цей складний проєкт?
— Ми досить довго шукали фінансування і натрапили на грантову програму посольського фонду США зі збереження культурної спадщини.
Першу заявку надіслали у 2020 році, але через пандемію ковіду розгляд великих проєктів тоді заморозили. Ми не опустили рук і подалися наступного, 2021 року. Конкуренція була шаленою: загалом з України надійшло 80 заявок. У другий тур пройшли лише 10 об'єктів, і серед них наш університет здобув перемогу! Ми виграли грант на суму 363 тисячі доларів.
У березні 2021 року до Чернівців особисто приїхала Тимчасово повірена у справах США в Україні Крістіна Квін і в Червоній залі підписала офіційну угоду.
— Повномасштабне вторгнення у 2022 році, мабуть, сильно скоригувало плани реставраторів?
— Проєктна документація була повністю готова ще з 2018 року, і ми мали розпочати активні роботи на об'єкті в лютому 2022 року. Але почалося повномасштабне вторгнення. Ми безмежно вдячні посольству США в Україні за розуміння і підтримку.
— Наостанок розкажіть про ще одну нещодавню нагороду університету — участь у всеукраїнському урбаністичному проєкті від організації «ЛУН Міста».
— Це також надзвичайно приємна для нас історія. Ми подали заявку на отримання спеціальної відзнаки від популярного проєкту «ЛУН Міста України». Особливість цього конкурсу в тому, що переможців визначали не за рішенням закритого журі, а шляхом відкритого народного голосування.
Була неймовірна підтримка: наша Резиденція зібрала майже тисячу голосів, посівши почесне друге місце по всій Україні, й ми офіційно отримали цю престижну відзнаку.
За кожним таким успіхом — чи то великий міжнародний грант, чи цифрова інтеграція в бази ЮНЕСКО, чи народне визнання — стоїть колосальна праця людей, які часто працюють без вихідних. Моє життєве кредо незмінне: якщо ти вже сказав «А», то розбийся, але докопайся до результату і скажи «Б». Тільки з таким підходом можна перетворювати культурне надбання у світові шедеври.
Наше найголовніше спільне завдання сьогодні — не просто втішатися високим статусом ЮНЕСКО чи милуватися красою архітектури, а щодня, кожним своїм кроком берегти цю унікальну перлину для майбутніх поколінь. Університет — це не просто навчальні корпуси чи туристичний магніт, це серце Чернівців і величний престиж усієї України на світовій арені.
Кожен студент, який тут навчається, кожен викладач, чернівчанин чи гість, який заходить крізь ці ворота, повинен глибоко усвідомлювати власну відповідальність перед історією. Зберегти цю спадщину автентичною, живою та доглянутою — це наш спільний обов'язок перед тими, хто її створював, і тими, хто прийде після нас. Якщо ми будемо по-справжньому цінувати те, що маємо, не боятися великих викликів і завжди доводити розпочаті справи до переможного кінця, то перед нашою культурою, наукою та державою відчиняться абсолютно всі двері світу. В умовах повномасштабного вторгнення культурна спадщина є вагомим інструментом культурної дипломатії України.
Матеріали підготувала фахівчиня відділу комунікацій та брендингу Вікторія Горобець.