Після закінчення університету студенти цілковито належать самі собі. Поряд не буде викладачів, які «закриватимуть очі» на певні недоліки, а поняття дедлайну набуде чітких рамок. Доросле життя, так би мовити.   Саме тому, треба невпинно займатися саморозвитком і ні в якому разі не зупинятися на досягнутому, адже, щоб досягти успіху, годиться багато працювати. Про історію свого життя та секрети досягнення бажаного розповіла Світлана Флікян – випускниця кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.  

- Як би ви могли себе описати. Чи легко Вам досягати бажаного наприклад, або швидко втрачаєте інтерес, коли щось не виходить?

- Я трудолюбива.  Люблю працювати і не люблю лінивих людей. Також мені не подобаються люди, які постійно скаржаться і  шукають винних. Я достатньо самокритична, і коли хочу "пошукати винних", починаю з себе.

- Яка була перша думка після того, як  дізналися, що вступили?

- Полегшення. Тому що: а)ще один етап у житті пройдено (школа); б)підготовка, переживання щодо вступу позаду; в) і ще є трішки літа, щоб відпочити.

- Чому обрали саме ЧНУ?

- Університет зачарував красою і заманив історією.

- Певно, як і більшість студентів.  А що було найскладнішим у навчанні?

- Найважче було поєднувати навчання і роботу. Доводилось вставати о 5-й ранку, бігти в редакцію, писати матеріал, звідти - на першу пару, після пар - виконувати редакційне завдання, вночі готуватись до пар і спати по кілька годин. Зараз я б так точно не змогла.

- Коли зрозуміли, що журналістика – це Ваше? Чим мотивували?

- Десь у класі восьмому. Це завжди була якась внутрішня інтуітивна мотивація, я просто знала, що це моє, воно приносить мені задоволення і користь людям.

- Чи варто обирати кумирів або взірців для наслідування?

- Думаю, не варто. Але цікавитись історіями успіху інших людей треба, тільки без фанатизму. Бо, все одно, в кожного своя гора і краще йти першим на свою гору, ніж другим - на чужу, хай і вищу.

- Як складалась журналістська кар'єра?

- Мені завжди щастило з роботою. Я потрапляла вчасно в потрібні місця, де мене вже чекали професіонали і чудові люди. У Чернівцях - це неймовірна школа в "Молодому буковинці". Там мене навчили таким тонкощам, про які в жодній книзі не пишуть. Там мене навчили відваги (що важливо в журналістиці), навчили правильно ставити запитання, знаходити підхід до людей, навчили сарказму (здорового), зняли з мене мої рожеві підліткові окуляри і показали, чим погані тексти відрізняються від хороших. Потім була ТРК "А.С.С." – там люди горіли своєю справою, прагнули зробити цей світ кращим і завжди (завжди!) всі були на позитиві, горою одне за одного і за свою справу. У Києві - це мій улюблений телеканал СТБ. Це взагалі найкраще, що зі мною сталось). Тут я побачила, яким має бути телебачення.

- Важко чи легко було досягти бажаного результату  у роботі?

- Звичайно,  буває важко. Втома, перенапруження, величезні обсяги матеріалу, який потрібно опрацювати за мінімум часу. Іноді здавалось: ну все, тепер я точно не впораюсь, це неможливо. Але наступного дня встаєш рано-вранці, сідаєш за комп’ютер і пазл складається, і, з’ясовується: все неможливе - таки можливе)). Головне любити те, що робиш, як би банально це не звучало. Тому все важке, що було в моїй роботі, з часом ставало легким.

- Яких трьох основних правил мав би дотримуватись студент кафедри журналістики  ЧНУ, аби стати успішним?                                                                                                                            

- Перше - багато читати. Друге - багато читати якісної літератури. І третє - дуже, дуже багато працювати. Не відкладати на потім, прикриваючись думкою, що ще все попереду, а «брати бика за роги» замолоду, починати підйом на свою гору якомога раніше, бо, повірте, дуже важко влаштуватися на роботу в 25 років з нулем досвіду, особливо в журналістиці. І це правило хай буде не третім, а першим.

Інтерв'ю підготувала Анастасія Бойко