Перший заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації, кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Михайло ПАВЛЮК: «Факультет і університет навчили мене розвиватись, ставити нові завдання і прагнути до їх реалізації…».

-                      Доброго дня, Михайле Вікторовичу, спершу хотіла подякувати Вам, що дали згоду на інтерв’ю. Розпочнімо одразу із головного питання: чому саме історичний факультет? Чиїм було рішення вступити саме сюди? Ваша власна ініціатива чи на цей крок підштовхнули батьки?

-                      Дякую, радий відповісти на запитання молодшої колеги з рідного факультету історії, політології та міжнародних відносин, саме того факультету, якому я віддав, на все про все, 18 років свого життя: 13 років повноцінної викладацької роботи на кафедрі міжнародних відносин та 5 років студентського життя. І це, справді,  кращий період у моєму житті… А рішення про навчання я прийняв самостійно. Ми мешкали у 1999-2000 роках у Празі, Чеська республіка, і тоді ця держава активно інтегрувалася до НАТО та Євросоюзу. Питання міжнародної співпраці було дуже актуальне, налагодження двосторонніх відносин, співпраця з міжнародними організаціями, добре розуміння міжнародних процесів і наштовхнули мене на те, що попит на такого роду фахівців, він обов’язково буде затребуваний в Україні. І от у 2000-му році прийняв для себе таке ствердне рішення: ми повернулися до Чернівців, я вступив у Малу академію наук, де нас вперше готували до серйозної наукової роботи і дали можливість написати наукову роботу. Оскільки мав досить хороші контакти у Празі, багато читав чеською, то підготував роботу про еміграцію українців до Чехословаччини у міжвоєнний період 1918-1939 рр. Робота добре оформлена, у ній містилася велика кількість архівних матеріалів, перекладів. Це й багатогодинна праця зі словниками у бібліотеках Чернівців, Києва, Праги. Мене чекав відповідний результат: я поїхав до Києва на Всеукраїнську олімпіаду-захист наукових робіт, де здобув ІІІ місце, що гарантувало вступ на факультет (тоді ще історичний) без екзаменів, тільки за результатами співбесіди. Ну, на співбесіді мав змогу розказати те, що читав. І з хорошими балами вступив на державне замовлення. Ось такі старт та мотивація працювати й надалі.

-                      Чи сумуєте Ви за своїми студентськими роками? Який спогад закарбувався у пам’яті найсильніше?

-                      Дивіться…сумувати не зовсім правильно, бо факультет і університет навчили мене розвиватись, ставити нові завдання і прагнути до реалізації і, власне, університет цьому і готує, тому я в обласній виконавчій владі. І, підкреслю, працюю на відповідальній посаді,  завдяки здобутим знанням і досвіду в університеті. Треба сказати, що це був не просто час нових контактів, отримання нових знань, це не просто був період навчання та наукової роботи, це був період, де закладалися базові розуміння того, настільки ти можеш бути корисним громаді та суспільству, настільки ти можеш бути ефективним у реалізації суспільнозначимих завдань, як політолог, патріот та, врешті-решт, громадянин своєї держави. Звичайно, ці знання не тільки вузькопрофільні, адже ми мали грунтовні знання з двох мов, знання міжнародних відносин, політології, історії, дипломатичного протоколу. Це все дало можливість бути корисним і в практичній роботі, і в консалтингу, і на державній службі, і в депутатській роботі, і в чиновницькому середовищі. Переконаний, що й у майбутньому, де буде необхідність себе зреалізувати.

-                      Стосовно спогадів, то це те, як ставились викладачі до своєї роботи. Звичайно, я б тут назвав і професора Юрія Макара  - багатолітнього декана і нинішнього  завідувача кафедри, людини, у якої написав і успішно прилюдно захистив магістерську роботу, а згодом  - і дисертацію. Це й Надзвичайний і Повноважний Посол України – професор Георгій Іванович Ходоровський, який читав нам лекції з історії дипломатії. Це дипломат, який тривалий час був Послом України  в Індії,  практик. Він дуже цікаво розповідав про такі практичні речі якими мають бути дипломати і в спілкуванні, і в постановці завдань, і в їх виконанні та навіть у зовнішньому вигляді. Це все було дуже повчально, це те, що відклало свій відбиток. Також - Надзвичайний і Повноважний Посол України на Кіпрі – Борис Іванович Гуменюк, який є доктором історичних наук, професором. Ми так якось подружились, що навіть через багато років я звернувся до нього з клопотанням стати моїм офіційним опонентом на захисті дисертації та здобуття наукового ступеня. І він підтримав, приїхав. У мене тоді був відмінний  науковий захід у розумінні, що були авторитетні опоненти й відгуки та автореферат.  Професіоналізм викладачів. власне, це те, що надихає, прагнеш таку ж  лінію підтримувати і  самому бути  таким у ставленні до своїх обов’язків.

-                      Якщо ми вже зачепили тему викладачів,  скажіть, чи мали Ви свого фаворита серед них, і до кого на пару Ви прийшли б навіть зараз?

-                      О-о-о, на пари я б до абсолютної більшості наших викладачів зараз би прийшов, звичайно. Це такий час був…от тут, де я працюю зараз, у обласній державній адміністрації, тут треба дуже швидко вникнути у проблему, прийняти рішення і бути відповідальним за нього, а в лекційні аудиторії можна просто прийти і послухати старшого колегу, нотувати основне і мати можливість задати запитання чи й взяти участь у дискусії. Це зовсім інше…І це, звісно, приємно. Я думаю, що професорсько-викладацький рівень нашого факультету є  дуже потужним, і я б з радістю послухав не тільки кафедру міжнародних відносин, а й залюбки б зайшов на кафедру політології та державного управління, з професором Круглашовим. І  зараз підтримуємо стосунки. Поспілкувався б з Олександром Масаном на теми, які стосуються краєзнавства та історії Буковини, з доцентом Ігором Григоровичем Буркотом. Теж пішов би на кафедру міжнародної інформації на лекцію до професора Фісанова. Не оминув би кафедру історії України, теж би завітав на кафедру сучасних європейських мов та перекладу, і завчив би якусь відому сучасну англомовну пісеньку, адже те, як там переймаються глибокими знаннями студентів, безперечно, залишає своє позитивне враження…

-                      Яка із навчальних дисциплін подобалась Вам найбільше? І що найважче давалось у вивченні?

-                      Після середньої школи, де ти зобов’язаний був учити хімію чи загальну біологію, ну, тут я сміюся, Ви собі зазначте, бо у зрілому віці розумієш користь від усіх шкільних предметів, то в університеті всі абсолютно дисципліни видавались корисними і якоїсь проблем не було. Ті предмети, які стосувались міжнародних відносин і міжнародного права, найважливіші. Я можу сказати, що тематика пов’язана з правовими проблемами політології, так само, як і питання правових аспектатів європейської інтеграції, євроатлантичної інтеграції, питання міжнародного публічного права для мене найцікавіші. Я вважаю, що ті знання з правових дисциплін нічим не гірші ніж профільні, отримані на юридичному факультеті, який я заочно теж закінчив 2010 року, ставши  магістром права.

-                      Відомо, що у навчанні зі студентами завжди трапляються кумедні історії. Чи була така курйозна ситуація у Вас?

-                      Якщо не вважати, що на другому і третьому курсах нам визначили практику на два тижні, і я перервав одну із дуже пізнавальних закордонних поїздок стверджуючи, що в мене починається тут навчання, а, приїхавши сюди, з’ясував, що є ще 2 тижні на практику, бо це якраз був спеціально виділений час. Ну, це один із таких курйозів, який змусив мене після того завжди верифікувати терміни і дати. Навіть зараз, коли плануємо якусь нараду, перепитую потім помічницю, чи вона всіх повідомила, що вона саме у цій годині, на цей час,  ми повинні бути уважні до розподілу свого часу. А так щоб сказати про курйози, то не дуже їх булой багато. Згадую зараз, як разом із друзями створили газету «Кліо». Ми писали про абсолютно різні проблеми. Одного разу  побували у тодішнього голови обласної державної адміністрації та у міського голови Чернівців для інтерв’ю і з кожним. Запам’яталася невимушена розмова. Ми тоді, як Ви, студентка другого курсу, що прийшли на інтерв’ю, зауважил: така бесіда! нам тоді це здавалось дуже таким, особливим. А вже будучи аспірантом, разом із друзями, колегами: Лесею Воронюк-Волошиною, Оксаною Добржанською, Сашком Ткачуком, Сергієм Бостаном заснували на факультеті День вишиванки, який переріс у серйозне міжнародне свято, яке у 2017 р. підтримало понад 60 держав світу. Це саме ті речі, які назавжди залишаються у пам’яті.

-                      Ваше студентське життя було доволі насичене, але чи мали якесь окреме захоплення? Скажімо, Ваше дозвілля.  Як проводили свій вільний час у незабутні роки?

-                      Ну, звичайно, ми з колегами збиралися щоп’ятниці на спортмайданчику, грали у баскетбол з однокурсниками, декілька разів ходили у гори, нічим нестандартним вони не відрізнялись, просто веселий та гамірний колектив, який відпочиває, спілкується. Теж ми декілька разів їздили у Київ - ближче до 4-5 курсу. Не можна обійтись без проукраїнських заходів, тобто періоду Помаранчевої революції як період демонстрації переконань, позицій. Пам’ятаю, що тоді ми були з однокурсниками разом, так…

-                      Календарна зима вже добігає свого завершення і ось-ось вже скоро настане улюблена студентська пора – весна, коли ніхто не хоче вчитись і шукає романтичні пригоди. Ви були слухняним студентом? Часто прогулювали пари?

-                      Ну, про це нехай скажуть викладачі, мої старші колеги. Одне можу підтвердити точно: я намагався максимально корисно використати кожну пару і семінар, щоб потім бути ефективним суб’єктом отриманих знань і навичок. Звичайно, бувало і таке, що ми на якусь пару не встигали. І це справді стосується весняного періоду. Але бажав би той час, який ми не змогли провести у аудиторії,  провести його на якомусь публічному громадському заході, де б міг отримати так само якісь практичні, хороші знайомства, знання, які мені згодом пригодяться. У принципі, що й сталось, адже, починаючи з 4 курсу, захопився консультуванням різних громадських, громадсько-політичних, а потім вже виключно партійних проектів.

-                      Знаючи звички нинішніх студентів ФІПМВ,  хотіла б  дізнатись у Вас, чи мали Ви свою лавку в холі або підвіконня у коридорі, де проводили час на перервах? Чи було у Вас «своє місце» на факультеті?

-                      Я хочу сказати, що внутрішній сквер факультету історії, політології та міжнародних відносин – це особливе місце. Ми туди завжди виходили після другої пари на великій перерві, завжди. Це облагороджене місце в центрі, де можна постояти з друзями, про щось поговорити, попити кави. Ось, а от на підвіконниках сидіти не любив.

-                      І, наостанок, яку Ви можете дати пораду студентам факультету історії, політології та міжнародних відносин ?

-                      Бути ініціативними, наполегливими у досягненні мети, а метою у студентські роки однозначно повинно бути вдосконалення, здобуття нових знань, умінь. У подальшому - можливість реалізуватися як фахівцю та громадянину. Також не боятися: світ надзвичайно великий, він юридично з кордонами, але де-факто він без кордонів. Світ страшенно мобільний, молодь багато подорожує, змінює місце роботи, і кожен шукає те, що йому вигідно і відповідає його інтересам у межах законодавства і залежно від ступеня розвитку держави, моральних якихось моментів. Так-от, якщо усе це постійно собі ставити за мету, то успіх обов’язково прийде. Як би не було, і щоб не розповідали, що завжди хтось там чи десь здійснює патронат над вами, у кінцевому підсумку,  виключно від вольових та особистих якостей залежить результат. Тому від  кожного із вас залежить те, яке у вас буде життя. Пам’ятайте про працю своїх батьків та вчителів, шануйте їх, будьте вдячними! І, головне, зробіть правильний вибір пріоритетів!

-                      Дякую Вам за таку щиру розмову! Було приємно поспілкуватись!

-                      Взаємно! Дякую й Вам!

З випускником спілкувалась студентка ІІ курсу факультету

 історії, політології та міжнародних відносин Ірина Левкун