Випускниця Чернівецького національного університу Оксана Гнатчук розмірковує про сенс науки і життя: «Швидше за все, на мене вплинули і події дитинства, і студентські роки. Це спонукало до написання байок. Кому, як не дітям, варто розповідати про світ і життя, яке є цікавим, швидкоплинним, інформативним».

Доброго дня, Оксано Степанівно! Дякую, що погодились на інтерв'ю. Можна задати декілька запитань стосовно Вашого студентського життя?

-  Ой, це було так давно, але стільки вражень залишилось...

Знаємо, Ви серйозна жінка, кандидат історичних наук, доцент кафедри соціології та місцевого самоврядування Філософсько-теологічного факультету ЧНУ. Нам також відомо, що Ви закінчили університет із відзнакою, працювали у системі медичної освіти, займаєтесь науковою діяльністю, виступаєте опонентом на захисті кандидатських дисертацій, берете активну участь у наукових, науково-практичних, навчально-методичних конференціях, конгресах. Є також членкинею Соціологічної асоціації України,  автором  більш як 100 наукових статей.

-  О, так Ви на мене  зібрали ціле «досьє»...

Та мені хотілося б дізнатись про студентське життя. Тоді, коли Ви були студенткою. Яким пригадується Ваше навчання в університеті?

- З великим задоволенням подумки повертаюся у ті часи. Навчання в університеті було цікавим, нам говорили, що незабутні роки – це шкільні, проте, коли ви вступите до університету, то це будуть ваші найкращі роки. Спогади в мене залишилися приємні і теплі. Це – період життя, який іменується – юність і молодість. Мали тоді по 17-18 років. Ми брали участь в археологічних та етнографічних практиках, відвідували цікаві  лекції, семінари. І все це щось таке неподібне на школу.

А як у Вас відбувався  навчальний процес?

-  Навчальний процес? Лекції читали викладачі, семінари готували студенти. Запам'яталося відвідування бібліотек – при підготовці до семінарів. Ніяких ґаджетів у нас не було. Пригадую, як  море студентів йшло до бібліотеки готувати семінарські заняття з масою підручників у читальному залі.

Ми жили тоді в непростий історичний момент, тому що Радянський Союз на той час перебував на шляху перебудови, спостерігалися тенденції до його розпаду і відчуття того, що Україна – це окрема держава, що це не є складова Радянського Союзу. Ці думки витали у повітрі, і студенти, ті,  що люблять все новеньке, цікаве, намагались якимось чином з᾿ясувати історичну правду.

Готуючись  до семінарських занять і виступаючи, ми сперечалися, викладачі намагалися наводити правдиві факти, а не ті, які пропагувалися радянською історіографією.

А ще в цей час з'явилася  можливість виїхати за кордон. Уперше. «Залізна завіса» Радянського Союзу впала. І ми, склавши іспити, могли поїхати за кордон і побачити світ.  

Яким було студентське життя?

- Я жила вдома, і мені здавалось: пропускаю все, що відбувалось довкола студентства. Але оскільки мої подруги жили в гуртожитку, то я туди навідувалася. Брала участь у всеможливих вечорах, дискотеках, конкурсах. Ми постійно планували: куди йти і як провести свій вільний час. Ходили вулицями міста і співали «Червону руту».  І це було круто.

Сьогодні Ви часто згадуєте свої студентські роки ?

Так, часто, бо  працюю зі студентами – молодими, перспективними, розумними. Саме вони зараз творять нашу історію. Коли говорять: «Молодь – наше майбутнє», то я б додала, що не тільки майбутнє, а й – сьогодення!

 Оксано Степанівно, знаю, що Ви не тільки науковець. Що Вас спонукало до літературної діяльності?

- Я сама собі часто задаю це запитання, і шукаю на нього відповідь. Швидше за все, на мене вплинули і події дитинства, і студентські роки. Це спонукало мене до написання байок. А кому, як не дітям, варто розповідати про світ і життя, яке є цікавим, швидкоплинним, інформативним.

Дякую за інтерв'ю! Якщо можна – Ваші побажання нинішнім студентам.

-  Побажаю всім, і не тільки студентам, у тому числі і собі, жити кожним днем, цінувати все, що ми маємо, і бути у злагоді із собою та світом.

Інтерв'ю підготувала Роксолана Ранецька