Філософсько-теологічний факультет
Богословська та релігійно-філософська освіта на Буковині бере свій початок із так званих клерикальних шкіл. А першою організаційною формою вищої (академічної) освіти був Буковинський богословський інститут (в окремих джерелах – богословський факультет). Він входив до церковної інфраструктури. Буковинський богословський інститут своїм головним завданням вважав підготовку високоосвічених богословів та церковнослужителів.
Відкриття греко-православного теологічного факультету пов’язане з ім’ям відомого церковного діяча – єпископа та першого митрополита Буковини Євгена Гакмана (1793–1873). Ще в 1851 р. він розпочинає переговори з урядом Австрії про створення відповідного факультету на базі “греко-східного” Богословського інституту, який входив в інфраструктуру його єпископії. Позитивному розв’язанню цього питання сприяла готовність Владики розмістити теологічний факультет у своїй резиденції. Ще однією важливою обставиною було те, що університет мав утримуватися коштом Православного релігійного фонду Буковини. За таких умов австрійський імператор Франц Йозеф 4 жовтня 1875 року видає Височайшу ухвалу про відкриття університету у Чернівцях, основу якого становили теологічний, філософський, а згодом і юридичний факультети.
Теологічний факультет розташувався в резиденції буковинського митрополита і, на відміну від інших, був повністю забезпечений навчально-виробничими приміщеннями, мав також краще від інших методичне обслуговування. Свою роботу він розпочав 30 серпня 1875 р. у складі 7 кафедр, а саме: вивчення Біблії і тлумачення Старого та Нового Заповітів; догматики; теологічної моралі; історії церкви; церковного права; практичної теології та східних мов.
Вивчалися й інші предмети – на засадах обов’язковості чи факультативності. До перших належали: енциклопедія та методологія богословського навчання, єврейська мова, церковна статистика, церковний діловий стиль. Другу групу складали – граматика Новозавітних мовних ідіом, біблійна історія, археологія, історія нового біблійного канону, патрологія, історія догматики й апологетики, церковнослов’янська мова, символіка східної церкви та її тлумачення.
Питання кадрового забезпечення на факультеті розв’язувалися богословською колегією, яка діяла при Буковинській єпископії з обов’язковим погодженням із міністерством віросповідань і освіти.
Професорсько-викладацький склад факультету поповнювався професорами скасованого “греко-східного” Богословського інституту, на базі якого власне й було організовано теологічний факультет.
Першим деканом факультету став професор В.Митрофанович, який у 1877–1878 н.р. був ректором університету. Професори-богослови О.Попович та О.Воюцький обіймали цю посаду двічі: перший – у 1880–1881 і 1895–1896 н.рр., другий – у1892–1893 і 1901–1902 н.рр. У різні часи ректорами також були В.Репта, К.Попович, Т.Тарнавський, Є.Козак, С.Сагін. Останнім ректором німецького університету в 1918-1919 н.р. також був професор факультету В.Тарнавський.
Викладовою мовою згідно з регламентом теологічного факультету залишалася німецька. За наполяганнями професорської колегії церковнослов’янська мова та література були обов’язковими для вивчення.
Богословський курс тривав чотири роки. Крім фахових дисциплін студенти-богослови мали засвоїти і скласти іспити з австрійської історії та курсу історії її інститутів римського права. Відвідування лекційних та семінарських занять для них було обов’язковим, тоді коли на інших факультетах не було примусу. Позитивним було те, що вони повністю утримувалися за рахунок церковних коштів і забезпечувалися житлом.
Кількість студентів-теологів у різні часи була різною. На час відкриття університету на факультеті студіювали теологію 39 чоловік. І вже через десять років їхня кількість зросла до 77. Проте тенденція до зростання не була стійкою. Так чисельність студентів то різко зменшувалася, коли, наприклад, у 1900 р. їх було лише 36, то швидко зростала – як у 1911–1912 н.р., коли їх налічувалося 204.
Основну масу студентів становили румуни. Зокрема 1900 р. серед 36 осіб був лиш один українець, тоді як румунів – 29. Це передусім пов’язано з тим, що українські юнаки хоч і навчалися безкоштовно, мали менше шансів на працевлаштування, ніж інші. Часто з метою вигідного працевлаштування їм доводилося змінювати свою національну приналежність.
Засновуючи університет у Чернівцях, австрійська влада сподівалася, що в ньому навчатимуться також закордонні студенти. Ці надії справдилися лише частково, та й то завдяки саме теологічному факультетові. Починаючи з 1880 р., тут навчалися студенти з Румунії, з 1887 р. – із Сербії, Чорногорії, Боснії, Болгарії, Угорщини й Туреччини. Згодом чимало з них стали визначними теологами та церковними діячами: викладачами і завідувачами кафедр багатьох Європейських вузів, і семінаріях, а окремі – стали засновниками теологічних факультетів. Значна кількість випускників теологічного факультету займали високі церковні посади, очолювали єпископські катедри, працювали при консисторіях, були настоятелями монастирів.
Показово, що в 20-х роках кращі студенти – богослови університету в Белграді, слухаючи лекції випускників Чернівецького університету, прагнули потрапити до Чернівців для завершення богословської освіти. До таких належав, зокрема, К.Марков, котрий закінчив теологічний факультет у Чернівцях 1928 р. Пізніше він став патріархом (під іменем Кирило) Болгарської православної церкви.
Отже, теологічний факультет університету, будучи єдиним в Австро-Угорщині, став провідним центром з підготовки православних богословів у Південно-Східній Європі. Він став зразком для заснування аналогічних факультетів у Бухаресті (1884), Бєлграді (1921), Софії (1924).
У різні роки кінця ХІХ – початку ХХ ст. деканами були: Е. Калужняцький, І. Гільберг, С. Пушкарю. Ректорами університету обиралися також професори факультету В. Репта, К. Попович, О. Воюцький, В. Тарнавський, Є. Козак, С. Сагін. Останнім ректором австрійського університету (1911-1919 рр.) був В. Тарнавський.
У міжвоєнний період (1919-1939 рр.) продовжували функціонувати два факультети – філософський і теологічний. У 1923 році філософський факультет було поділено на філософсько-філологічний та природничий факультети. Впродовж 20-и міжвоєнних років на філософському факультеті діяло 4 кафедри: логіки і психології, педагогіки і соціології, історії філософії та естетики, соціальної етики та політики. Деканами у різні роки були Є Ботезат, А. Прокопович, Т. Саучук-Сеняну, С. Пушкарю. Серед викладачів виділялись професори І. Ністор та І. Собієра. На теологічному відділенні у міжвоєнний період було 10 кафедр: історії румунської церкви, апологетики, вивчення Біблії і тлумачення Старого і Нового Заповітів, церковної моралі, догматики, літургії тощо. На факультеті навчалися студенти з Румунії, Сербії, Чорногорії, Боснії, Болгарії, Угорщини й Туреччини. Згодом чимало з них стали визначними богословами і церковними діячами: викладачами і завідувачами кафедр у семінаріях і вищих навчальних закладах, членами консисторій, єпископами, настоятелями монастирів. А випускник факультету 1928 р. пізніше став патріархом (під іменем Кирило) Болгарської православної церкви.
Відомо, що в часи радянської влади, коли будь-яке наукове дослідження релігійного феномена могло здійснюватися лише в межах марксистсько-ленінського кліше, з наукового обігу поступово витіснялося гуманітарне начало. Релігієзнавству було відмовлено в самостійному дослідженні релігії. Воно розглядалося як складовий елемент так званого наукового атеїзму, а богослов’ю в сфері державної освіти годі було й думати. Філософські та релігієзнавчі школи колишньої країни рад перетворювалися на центри атеїстичної пропаганди. За таких умов, 1946 року правонаступницею філософського факультету Чернівецького університету залишилася лише кафедра філософії, а теологічний факультет був ліквідований.
Суспільно-політичні зміни, що відбувалися наприкінці 80 років XX ст. в Європі в СРСР зокрема відкрили шлях до незалежності та демократизації українського суспільства. Незважаючи на те, що комуністична ідеологія, спосіб мислення та світобачення досить поетапно відсуваються на периферію суспільної свідомості, релігія та Церква активно повертаються у суспільне лоно, з якого свого часу були брутально виштовхнуті. Сталося так, що правонаступницею філософського факультету 1946 року залишилася лише кафедра філософії. ЇЇ кадровий склад згодом став основою утворення не тільки філософсько-теологічного факультету (1993 р.), а й кафедри релігієзнавства (1996 р.) і соціології (2005 р.). Кафедра філософії до відкриття факультету була загальноуніверситетською.
З проголошенням незалежності та демократизації України Церкві надавалися широкі можливості для легітимної роботи, передусім у морально-духовній та культурно-освітній сферах. Зрозуміло, що успішне виконання цієї вельми корисної місії було б неможливим без відновлення церковної інфраструктури – повернення храмів, відродження монастирів, відновлення роботи духовних шкіл, училищ, академій. Отже створилися вигідні умови для відновлення історичні справедливості й у освітній та науковій сфері не тільки в державі, а й в регіоні. Цей процес ознаменувався відродженням діяльності філософсько-теологічного факультету.
Філософський і теологічний факультети було відроджено у грудні 1993 року у складі єдиного філософсько-теологічного факультету з відділеннями філософії та теології, завдяки зусиллям тодішнього ректора університету С.Костишина, голови обласної державної адміністрації І.Гнатишина, міністра освіти П.Таланчука. Практичних зусиль, спрямованих на реалізацію цього доленосного проекту, доклав доцент І.Чорний. Сприяли також тодішній архієпископ (зараз митрополит) Чернівецький і Буковинський Данило та громадсько-культурні діячі.
У врочистостях з нагоди його відкриття 12 лютого 1994 року взяли участь Його Святість Святіший Патріарх Київський і всієї Руси–України Володимир (Романюк), митрополит Філарет (нині Святіший Патріарх УПЦ КП), духовенство нижчих рівнів, представники влади та громадськість краю.
Історична доля теологічного факультету перегукується з долею града Божого Єрусалима та його храму, від яких не залишилося і каменя на камені після нашестя Навуходоносора. Проте, воля Божа була такою, щоб відбудувалося місто і знову посеред нього постав храм Божий.
Відбудовуючи власну хату – незалежну, демократичну християнську державу, курс якої інтеграція до європейського та світового співтовариства, державні та церковно-релігійні лідери подбали й про відбудову зруйнованого в ньому храму духу й науки – філософсько-теологічного факультету.
Деканом щойно відновленого філософсько-теологічного факультету став доктор філософії, професор М.Сидоренко, а його заступниками – доцент Я. Кузьмук та кандидат богослов’я В. Вепрук. Останній свого часу завідував богословським відділенням.
Відроджений філософсько-теологічний факультет для одних постав як джерело духовної освіти, духовно-культурний і науково-освітній центр, а для декого – на подив і спокусу. І, хоча період існування філософсько-теолгічного факультету вимірюється всього 12-тилітнім відтинком часу, літопис його життя надзвичайно насичений і багатий на змістовні та неординарні події, що визначають стан та перспективу розвитку, утвердження його статусу та іміджу серед інших наукових осередків релігієзнавчої та філософської думки.
Досвід поєднання світської та богословської освіти в державному закладі завжди привертав увагу багатьох людей. Кожен із нас по-своєму оцінює цей феномен. Незважаючи на різноманітність поглядів усі сучасні “літописці”, навіть і крайньо ліві, визнають, що новонароджене 12 років тому дітище генію владики Євгена (Гакмана) “зростало і кріпло духом”.
Перший набір на навчання за спеціальністю «теологія» було проведено у лютому 1993 р. (30 осіб), а у вересні цього ж року на філософське відділення було зараховано 25 студентів. Релігієзнавче відділення відкрито у 1996 р., на яке було прийнято 26 студентів.
У 1998-2001 рр. деканом факультету був доцент Починок Б.В., а його заступником залишився доцент Я.Р. Козьмук. На факультеті функціонувало 2 кафедри – філософії та релігієзнавства і теології. Завідувачем кафедри філософії став професор А.М. Маковецький. Кафедру релігієзнавства та теології очолював професор М.М. Сидоренко.
З 2001 року деканом факультету обрано професора В.О. Балуха. На факультеті діють три кафедри: філософії (завідувач професор М.Г. Марчук), релігієзнавства та теології (завідувач професор В.О. Балух), соціології (завідувач професор А.М. Маковецький, а з 2008 року – професор Докаш В.І), богословське відділення очолює кандидат богослов’я, протоієрей Микола Щербань.
На факультеті працює 55 викладачів і співробітників, і з них професорів і докторів наук – 8, доцентів і кандидатів наук – 26.
Факультет готує фахівців за спеціальностями «Філософія», «Релігієзнавство», «Теологія», «Соціологія». Нині на денній формі навчається 248 студентів, на заочній 224.
За період з 1994 по 2008 рр. факультет здійснив 10 випусків спеціалістів з теології, 9 – філософії, 8 – релігієзнавства, 1 – соціологів, підготовано більше 1000 фахівців.
Підготовка висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів здійснюється через аспірантуру трьох кафедр. Нині в аспірантурі навчання 8 аспірантів.
У 2005 році відновила роботу спеціалізована рада із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності «Філософія науки» (голова ради професор В.О. Балух). Планується відкрити спецраду із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Релігієзнавство» та «Соціологія». При кафедрі філософії діє докторантура.
Факультет має наукові зв’язки з навчальними закладами та науковими установами України, Польщі, Румунії, Росії.
Ученими факультету підготовлено і видано фундаментальні праці з філософії та методології науки, теології, релігієзнавства та соціології. Серед них: «Ціннісні потенції знання», «Даофізика» (в 3-х частинах), «Некласична методологія і багатофакторний підхід», «Математичний експеримент і наукове пізнання», «Сторінки історії та культури Праукраїни», «Праукраїна: історія і культура», «Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації», «Українське суспільство у соціологічному вимірі: проблеми теорії і практики», «Наука і наукова діяльність як цінність» та ін.
Щорічно факультет проводить Міжнародні науково-практичні конференції з філософії гуманітарних наук і проблем взаємовідносин церкви і суспільства. Регулярно видаються науковий збірник «Філософія» і всеукраїнський журнал «Релігія і соціум», які є фаховим виданням ВАК України.
Навчальний процес забезпечують висококваліфіковані фахівці. Викладачі факультету дбають про теоретично-методичну базу навчального процесу. Практично усі курси забезпечені підручниками, навчальними посібниками, методичними рекомендаціями та програмами. Варті уваги підручники, посібники та рекомендації докторів наук В.О. Балуха, А.М. Маковецького, М.Г. Марчука, С.М. Вовка, В.І. Докаша, М.М. Марусяка, кандидатів наук В.Ю. Лешана, О.С. Гасяка, В.В. Огородника, І.П. Чорного, Б.В. Починка, М.В. Шкрібляка, Є.О. Бродецького, Р.Г. Рошкульця, О.М. Задубрівської, Я.Р. Козьмука, С.С. Яремчука та ін.
Спільно з органами студентського самоврядування деканат факультету створює належні умови для самореалізації студентів та розвитку їх як особистостей. У гуртожитку обладнано навчальну і побутову кімнати, капличку, кімнату відпочинку, сучасною аудіо- і відеотехнікою.
Студентська молодь своєю діяльністю та здобутками переконливо засвідчує, що на факультеті навчаються небайдужі, розумні і творчо обдаровані люди. Студенти мають факультетський радіовузол, газету «Софія», об’єднуються в різні гуртки і товариства: студентський клуб «Брейн-ринг», філософський клуб «Коло», команда КВК, молодіжна асоціація релігіє знавців, соціологічна лабораторія тощо. Гордістю факультету є новітній вокальний ансамбль «Менестрель», студентський вертеп, церковний хор, які постійно перемагають у пісенно-музичних конкурсах.
Факультетська бібліотека налічує більше 3 тис. примірників рідкісної фахової літератури, навчальних посібників і періодичних видань. До послуг студентів читальна зала, комп’ютерний клас, Інтернет, сучасно облаштовані навчальні аудиторії.
Філософсько-теологічний факультет – це справді школа, де органічно поєднані ерудиція і широчінь філософського кругозору з даром віри і благочестя. Тут культивуються знання, які передусім сприяють становленню кожної людини як особистості, формують у ній не суть професійні якості, але й ті, які дають можливість їй віднайти та зберегти в собі людське, тобто те, що визначає її як людину.